У мене є проблема.
Я майже зовсім не дивлюсь модних серіалів і фільмів.
(винятком є лише нові піксарівські мультфільми).
Мені нудно спостерігати за дійством, чомусь здається, що це марно витрачений час.
Я не бачив всіх ваших лікарівхаусів, володарів кілець, лостів, гаріпотерів, термінаторів, вічних сяянь чистого розуму, амелі, ванільних неб, ...не знаю навіть, чого ще.
І вже фіг би з ними, з фільмами (хоча я вірю, що дуже багато втрачаю інтєрєсних емоцій і переживань). Але майже така сама ситуація із книжками: із часів перечитування Стругацьких на першому курсі, і пенталогії Адамса про галактичний автостоп на другому, я, здається, не прочитав жодної художньої книжки.
Відчуття, що великий шматок життя проходить мимо, притискає до землі.
А-а-а, хочу покатаця на самальоті за 60 грн!
(це новий повітряний тролейбус, я відчуваю)
Ну вобщєм я бакалавр, да.
PS.
1) А запропонуйте міста, в які кльово приїхать і позирить, що там є.
А то власне — м’яко кажучи, трошки остогидло, щоб по ньому ходить.
2) А ще — політіка халявного провоза пенсіонерів
останнім часом дуже підірвала мою любов до тролейбусів (
Чого це провоз повного салона пенсіонерів має оплачувать
тільки якийсь пацанчик, я і ще якась діваха?
При цьому, єстественно, ми всі троє стоя їдем, бо місць уже нема.
3) Да, я нєрвний і жадний)
А як правильно сказати?
а) «ми мені подобаємся» чи б) «ми мені подобаються»
...чи може, інший варіант?
Пишу записку до бакалаврської.
Намагаюсь намалювати sequence-схемки,
що показували б систему в дії,
незмінно скочуюсь до схеми:
Іноді, коли я в хорошому настрої (саме в хорошому) йду по вулиці, в мене виникає нестримне бажання стріляти з двох рук в перехожих, і кидати в натовпи людей гранати. Причому картина уявляється дуже ясно: я прямо подумки чую глухий чотирьохсотграмовий стук об асфальт за мить до вибуху. Але зовсім не уявляю і не думаю про реакцію людей, крики там, біганину.
Цікаво, що воно таке.
Мені особисто чомусь здається, що це еффект компуторних ігор, граних в дитинстві.
Якщо ви теж за собою часто помічали, що сидите вдома у штанях із задертою лише одною штаниною, і не розумієте, як таке могло статись, щойно знайдено пояснення: це відбувається під час чухання ноги.
Бути гвинтиком у машині і головним процесором — однаково пачотно.
Не пачотно буди лінивим егоїстичним мудаком.
Із останнього жизнєнного: а) здав сесію б) уже можу вкусити себе за бороду.
![[mood icon]](http://l-stat.livejournal.com/img/mood/growf/smileys/geeky.gif){kind=small}
dorkyNavigate: (Previous 15 Entries)
